Стаття опублікована у журналі "Краєзнавець Прикарпаття", №20, липень-грудень 2012 р.
За часів Австро-Угорщини та Польщі на території села Заріччя Надвірнянського повіту панського господарства не було. "Типовими були земельно-тваринницькі господарства. Мале їх число давало прибутки. Треба було шукати заробітку: чи то в лісі, чи то в будівництві, чи в кустарній роботі, ткацтві, чи взагалі у виробі великого знаряддя з дерева, потрібного в хаті й на дворі"1.
Найбільш поширеним ремеслом було заняття в будівництві. Багатьох таких майстрів по дереву знали навколишні населені пункти, в яких працювали зарічанці.
Одним з них був дід першого вченого села Івана Докторука (1891-1978), що здобув освіту правника за часів Австро-Угорщини, в майбутньому - старшин УГА, борця за волю України. Він згадував: "Отаким господарем та будівничим був мій дід Гриць Докторук. Дідо народився в першій чверті XIX ст., а син Дмитро (батько Івана Докторука) в 1846 році. Коли йому минуло 14 літ, взяв його батько з собою до праці при будові домів з дерева чи сільських хат, інших господарських фігур".2 Свої вміння він передав зятю Грицю Бахмату, який в свою чергу навчив будівельної справи синів Івана (1899-1984) та Миколу (1909-2002).
Відомим будівельником, що народився в с.Заріччі і в ньому прожив все своє життя, був Бахмат Іван Онуфрійович (1887-1949). Після закінчення сільської школи його батько віддав в науку будівельної справи в м.Надвірну, де він проявив великі здібності і по закінченні свого навчання дістав патент від влади на такі роботи, будував вілли для панів в курортній Яремчанщині. Разом з братом Миколою служив в австрійській армії, брав участь в першій світовій війні. За мужність отримав нагороду.
Він добудував з дерева другий поверх Зарічанської школи. Розпочав цю роботу в 1934 році при активній участі жителів села. Був меценатом для "Рідної школи". Разом з парохом греко-католицької церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці о.Дмитром Луговим, що був меценатом для Івана Докторука, коли він при сприянні його та вчителя місцевої школи Зіновія Матковського став учнем Коломийської української гімназії, організував скромний гарячий обід для учнів школи. В хаті паламаря Вацика Андрія варили каву та пекли булочки, які щоденно приносили учням школи.3
В селі збереглися до нашого часу дві будівлі, які звів сільський умілець Гнатишин Антоній. Це - церковна резиденція, в якій свого часу проживав о.Микола Волошин (1828-1897), дідусь поетеси Марійки Підгірянки, яка не раз в дитинстві бувала в свого дідуся, та свій жилий будинок, які є найстарішими в селі і своєю архітектурою докорінно відрізнялися на той час від звичайних сільських хат.
Особливо великі здібності до будівельної справи мав Михайло Стельмащук (1908-1944), член ОУН, що обіймав посаду волосного старости в часи німецької окупації. В Надвірні здобув фах будівельника, мав патент на цю справу та своє клеймо. За підготовку челядників з будівельної справи польська влада виплачувала грошима йому винагороду.
В 1937 році за його ініціативи в селі розпочато будівництво нової церкви. При сприянні Івана Докторука львівський архітектор Лев Левинський розробив проект храму, а керував його спорудженням саме Михайло Стельмащук, який залучив до цієї справи вмілих майстрів Бахмата Василя Онуфрійовича, Бахмата Івана Миколайовича, Бахмата Василя Яковича, Бахмата Івана Гавриловича та його брата Гаврила Гавриловича, Бахмата Івана Григоровича, його брата Миколу Григоровича та багатьох інших.
Вмілим майстром з обробки каменю був Кіселюк Михайло (1886-1947), який разом з каменярем з Татарова Лемським вимурував з монолітного каменю фундамент під цю Божу Святиню.
Мали патент на будівельні дерев'яні роботи Турійчак Петро, Дмитрук Дмитро. Будівничим ремеслом володіли брати Андрій та Михайло Клим'юки, Михайло Клим'юк ("Камениський").
Кожний, хто приїжджає до перлини Гуцульщини - курортного Яремча, звертає увагу на невелику церкву біля автотраси в селі Дора. Збудована з благословення митрополита Андрея Шептицького, вона чудово вписується в гірський краєвид. Весною 1937 року будову розпочав талановитий майстер з Заріччя Іван Яворський. Але ймовірно через стан здоров'я він її не завершив. Храм добудовува наступного року Петро Григорчук з села Річки.
Теслярські роботи на високому професійному рівні виконували Прокоп'юк Микола, Корж Степан (1900-1991), Вацик Іван ("Сюська"), Ковалюк Василь, Турійчак Юрій, Вацик Юрій.
В селі працювали майстри з виготовлення взуття з шкіри, яку самі вичиняли. Вміло робили постоли Стельмащук Микита (батько упівця Стельмащука Михайла("Мура")), Клим'юк Андрій, Дердюк Петро, Вацик Василь. Клим'юк Юрій (інвалід, не мав обидвох ніг) був боднарем, кваліфіковано робив цебри. Цю справу знав і Прокоп'юк Прокіп ("Соколов"). Гуцульські байбараки (верхній одяг з домотканого сукна) чудово шив Гаврилюк Андрій. Дудзяний Михайло був добрим шевцем, кравцем, ткачем. Він ткав полотно, сукно, білі та писані верети. Ковальські роботи здійснювали Олексій Римарук, Степан Грещук, Дмитро Горішний. Вмілим стельмахом був Дубик.
Вагому роль в національному пробудженні жителів села мала читальня товариства "Просвіта", головою якого був вибраний славний будівничий Стельмащук Михайло ("Яремин"), писарем був Булелик Степан і скарбником - Вацик Андрій, племінник І.Докторука по сестрі Явдосі. Особливу роль в опікунстві виявляв священник о.Крижанівський Олексій і директор школи Данилюк Михайло.
Славної пам'яті сім'я Максима і Катерини Вациків, маючи благородний характер, віру в Бога і Україну, погодились поділити власний будинок і дві кімнати віддати під світлицю читальні "Просвіти", а дві тісненькі кімнати використовували для себе.
При цій читальні організовувались старші, середні люди й молода юнь села. Збудували сцену, а в кутку на сцені поставили дерев'яну шафу, в яку зібрали маленьку бібліотеку від інтелігенції села. Пригадую були: "Кобзар" Т.Шевченка, трилогія "Мазепа" Б.Лепкого, "Історія України-Руси" М.Грушевського, "Чорна рада" П.Куліша, календарі та ін.
В товаристві "Просвіта" вже тоді нараховувалось 150 членів (30-і роки XX століття), активних - біля 100 членів. Організовувались секції-гуртки: хоровий, драматичний, читацький, якими опікувались директор школи Данилюк, практикант судді при делятинському суді Степан Герасимович; хор вів диригент Пашуля.
Напіввійськових вихованців в "Пласті", "Лузі" вишколював Булелик Степан. Були й свої артисти такі, як Василина Вацик, Анна Ханенко, Вацик Андрій, Гаврилюк Михайло, Булелик Микола. Активними членами "Просвіти" були Обідняк Микола, Петрочко Дмитро, Івасюк Микола, Івасюк Андрій, Ковалюк Михайло, Бахмати Іван та Максим, Кащак Дмитро, а з дівчат - Ханенко Марія, Гаврилюк Ірина, Василівська Василина, Булелик Анна та інші.
Нелегко було організовуватись при польській шовіністичній владі під білим орлом. Хоч як лютував начальник поліції п.Конферик, а синьо-жовтий прапор на читальні "Просвіти" і на високому хресті могили майорів.
На "Могилах" започаткували будівництво "Народного дому", де була б розміщена і "Просвіта". Закладено десять рядів цегли по периметру. Але все це пізніше було зруйновано.
До 1939 року селяни Заріччя були окрилені просвітницько-духовною наукою, майже половина були просвітянами.
Починаючи з вересня 1939 року в Заріччі сталася колосальна зміна. Більшовицька нищівна машина кинула на свої жорна найкращу ідею, вирощену в селі, та найкращих односельчан, котрі мали в своїм серці духовність і працювали для України.
В 1940 році із села пропали безвісти Булелик Степан, Булелик Микола, Мельник Дмитро, вони, мабуть, упокоїлись мученицькою смертю в Дем'новім Лазі, тільки за те, що вони брали активну участь в товаристві "Просвіта"4.
Село Заріччя славилось чудовими музикантами. Високий талант мав скрипаль Шеверак Дмитро (в час другої світової війни емігрував до Англії). Шанували в селі скрипаля Клим'юка Федора Івановича (1884-1968) ("Федунько"). Славетним сопілкарем на Яремчанщині був виходець із села Доцяк Юрій, який не раз запрошувався панами (переважно українцями), що приїжджали в цю курортну місцевість на відпочинок, щоб послухати його гру й коляди, яких він багато знав і виконував своїм співом в часи Різдвяних свят. Володіли грою на цимбалах Іванюк Петро (1933-1997), Доцяк Дмитро (син відомого сопілкаря).
Особливо цікавився історією України, краєзнавством Іванюк Василь (1908-1988), племінник Івана Докторука по його сестрі Парані. Вмів грати на скрипці. Збираючи і записуючи українські пісні, що побутували в с.Заріччі, їх співав і програвав на цьому інструменті, поширюючи їх серед зацікавлених жителів села. Разом з братами Іваном, Петром, Михайлом та Бахматом Михайлом ("Варшав'яком"), що чудово володів грою на гармонії, популяризували серед односельчан пісні нашого краю та з Великої України, що різними шляхами попадали до них.
1 Докторук Іван. Як стелився мій житєвий шлях. "Гуцулія", №№1, 2-3, 4 (1974 р.), 1, 2-3(1975 р.).
2 Там же.
3 Із спогадів Василя Абрам'юка, 1912 року народження.
4 Риндар Дмитро. Із спогадів про діяльність "Просвіти" в с.Заріччі в 30-і роки XX ст.